Івано-Франківськ

Опис

Івано-Франківськ— обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року носило назву Станиславів (пол. Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (нім. Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин.

Театри та кінотеатри

Івано-Франківська обласна філармонія

Театри Івано-Франківська:

  • Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка, вул. Незалежності, 27-а
  • Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки, вул. Січових Стрільців, 27-а

Також діє обласна філармонія.

У місті є два кінотеатри:

Музеї

  • Івано-Франківський краєзнавчий музей (вул. Галицька, 4а) — значне зібрання матеріалів і предметів з історії, етнографії та культурного розвитку Прикарпаття; зберігається саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла
  • Івано-Франківський обласний художній музей (майдан Шептицького, 8);
  • Народний музей освіти Прикарпаття (вул. Шевченка, 57);
  • Музей визвольних змагань Прикарпатського краю (вул. Тарнавського, 22);
  • Музей визвольних змагань та пам'ятник Степанові Бандері (Європейська площа);
  • Музей жертв комуністичного терору (в урочищі Дем'янів лаз) — розміщений у цокольному приміщенні меморіальної каплиці в Дем'яновому Лазу, де захоронені останки масових катувань, здійснюваних НКВСівцями 1939 року. В експозиції музею — численні архівні матеріали: фото- та ксерокопії багатьох невідомих документів, які підтвердили факти звірств, учинених енкаведистами на території Івано-Франківщини, а також речові докази, знайдені при розкопках (розпочаті 1989 року), оформлені відповідним чином свідчення очевидців трагічних подій. Музей було відкрито 11 жовтня 2009 року за участю Президента України Віктора Ющенка
  • Музей побуту та етнографії Західного регіону (вул. Тролейбусна, 7);
  • Музей родинних професій (вул. Київська, 6а);
  • Івано-Франківський історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (вул. Гетьмана Мазепи, 1);
  • Літературний музей Прикарпаття (вул. Б. Лепкого, 27);
  • Музей ВАТ «Прикарпаттяобленерго» (вул. Індустріальна, 34);
  • Геологічний музей ІФНТУНГ (Карпатська, 15).

Фестивалі

Івано-Франківськ славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами:

  • Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів.
  • Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня.
  • Івано-Франківськ відомий також всеукраїнським фестивалем мистецьких колективів «Прикарпатська весна» (травень щороку), фестивалем національно-патріотичної пісні та поезії «Воля» (жовтень непарних років).
  • Бієнналє сучасного мистецтва «Імпреза».
  • Два роки поспіль (2005, 2006) проводився Всеукраїнський Паркур Фестиваль «Trace dayZ»
  • Також у травні 2001 року започатковано щорічний міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів» і художню виставку «Орнаментальне ковальство». У фестивалі беруть участь ковалі з 17 областей України та 23 країн світу: Росії, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Ліхтенштейну, Великобританії, Чехії, Ізраїлю, США, Австрії, Нідерландів, Польщі, Італії, Бельгії, Австралії тощо. Це провідні майстри ковальського ремесла, художники та скульптори по металу, ковалі з міжнародним визнанням та народні майстри.
  • З 2005 року у Івано-Франківську проводиться фестиваль «Карпатський Вернісаж», учасниками якого у 2007 заявлено понад 200 народних майстрів з усієї України, а також із-за кордону. Фестиваль відбувається на центральній історичній площі міста — майдані Шептицького.
  • 13-14 жовтня 2007 р. у Івано-Франківську на майдані Шептицького пройшов перший фестиваль старожитностей та гуцульського етносу «Галицька старовина — 2007».
  • Міжнародний фестиваль хорової музики «Передзвін», започаткований у 1999 р.
  • Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського, започаткований у 1999 р.
  • Фестиваль молодіжної музики «Едельвейс», започаткований у 1999 р.
  • Фестини духовної музики «Від Різдва до Великодня», започатковані у 2000 р.
  • 18 вересня 2010 вперше відбувся щорічний фестиваль історичної реконструкції «Живе Середньовіччя», організований першим івано-франківським клубом історичної реконструкції «Чортополох». Місто трансформувалось у на світ войовничих лицарів, ковалів, комічних блазнів і витончених дам з епохи лицарства.
  • З 2009 року проводиться літературний фестиваль ім. Тараса Мельничука «ПОКРОВА».Фестиваль традиційно розпочинається 14 жовтня на свято Покрови. Під «Покровою» збираються як місцеві автори, так і гості з усієї України. У 2010 р. участь у фесті брали Г.Петросаняк, В.Єшкілєв , Н.Ткачик, Т.Прохасько,С. Процюк, О.Лишега, Т.Григорчук, Я.Ясінський, В.Карп'юк, А.Олексюк, Б.Ославський, Т.Запорожець, К.Ковальчук та ін.

22 серпня 2011 року в Івано-Франківську було встановлено рекорд України по одночасному виконанню державного гімну України у вишиванках.

Пам'ятки архітектури національного значення

  • Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії (мур.) (1672–1703 рр.), майдан А.Шептицького, 8
  • Колегія єзуїтів (мур.)(1744 р.), майдан А.Шептицького, 21
  • Вірменський костел (мур.)(1762 р.), вул. Вірменська, 6
  • Костел Єзуїтів (кафедральний собор Св. Воскресіння) (мур.)(1753–1763 рр.), майдан А.Шептицького, 22
  • Пивоварний завод (мур.)(1767 р.), вул. Новгородська, 49,28

Пам'ятки історії національного значення

  • Міський сквер, де поховані відомі культурні та громадські діячі (фольклорист М. Бучинський, поети М. Гославський, К. Свідзинський, композитор Д. Січинський та інші), XIX — поч. XX століття

Пам'ятники

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії, — Іванові Франку, Степанові Бандері тощо. В місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — Статуя Пресвятої Діви Марії та Монумент Ісусу Христу.

Найстаріший пам'ятник, що зберігся до наших днів — Адамові Міцкевичу (1930).

У період незалежності (від 1991 року) в місті було прибрано зразки радянської монументальної пропаганди, натомість у Івано-Франківську з'явився величний монумент Каменяра, чиє ім'я носить місто. Таким чином, практично всі івано-франківські пам'ятники належать сьогоднішньому періоду незалежної України.

Вулиці Івано-Франківська

Теперішнє місто бере свій початок від Станиславської фортеці. Спочатку, в центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької і Тисменецької фортечних брам. У свою чергу на передмістя вели під'їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, Тисменецькою, Лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку розчищеною алеєю до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім. Т.Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами і в XIX ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з'явилась ще одна вулиця, яка вела до с. Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Є. Коновальця (з 1993 р.). Тут в минулому і до 1-ої світової війни буквально в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул. Г.Мазепи).

Навколо фортеці, в передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. Так з'явилися вулиці Двірська (колишня Братів Майданських, сьогодні Г.Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю.Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку XIX ст. фортецю розібрали після того, як вона втратила своє військове значення, а з її каменю було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, вздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

У другій половині XIX ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру. Магістрат міста назвав в 1910 р. вулицю, яка з'єднувала вокзал з центром, Грюнвальдською — на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

Інтенсивніше найменування вулиць в першій половині ХХ ст, зокрема, у міжвоєнний період, спостерігається з 1921 р., коли Станіслав в період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. В 30-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць: Грюндвальську на Губернаторську, Сапіжинського — на Гітлер-штрассе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності), Голуховського — на Герінг-штрассе (після війни вул. Пушкіна, сьогодні Чорновола) і т. д.

В післявоєнний період місцева радянська влада польські і німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські і радянські назви вулиць. Світова ж практика засвідчує, що найменування і перейменування — об'єктивний історичний процес, який має певні закономірності. І будь-яка влада повинна враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія мононаціональна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам'ятки.

На даний час в місті з приміськими селами нараховується біля 500 вулиць, в тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність в кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо, що найдовшою (понад 5 км) є вулиця Є. Коновальця.

Найвужчою в місті є вул. Тринітарська (колишня Колгоспна), яка в свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць в післявоєнні роки значно зросла за рахунок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і за рахунок приєднання приміських сіл, зокрема в 1958 р. — с. Пасічна, в 1962 р. — с. Опришівці, а в 80-х роках сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких додалося понад 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця П. Арсенича, у 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. Тепер ця інформація суттєво застаріла.

Міста, цікаві місця і музеї

Автокефальна православна церква, катедральний Покровський собор
1742 - 1762 рр.

Покровський собор   Вірмени прибувши у місто в 60-х роках XVII ст., відразу почали будувати дерев'яну церкву. На початку XVIII ст. в прекрасно намальованій іконі з очей Діви Марії почали капати сльози. Того ж дня в присутності великого зібрання людей почалось богослужіння, яке тривало 44 години. Копія цієї ікони знаходиться на щипці церкви, а оригінал вивезений в 1944 р. до Польщі, зараз він знаходиться у Петропавловському соборі міста Гданська.

 На честь з'явлення чудотворного образу, за ініціативою станиславівського вірменського братства, було зведено кам'яну будівлю величавого храму. За своєю об'ємно-просторовою композицією вона є характерним зразком зрілого бароко.

  Покровський соборБагато прикрашена живописними і скульптурними творами внутрішня частина собору. Привертають увагу галерея з 14-ти великих колон з фігурами та чудові фрески на стінах роботи живописця Яна Солецького, що вміщені на карнизі центрального вівтаря та трансепту. Вся скульптура поліхромна, вирізьблена з дерева, покрита левкасом і фарбою, а потім позолочена. Привертає увагу виконана у вірменському стилі вівтарна плита Хачкар, яка є в центрі вівтаря.

  В часи Радянського Союзу в церкві знаходився музей релігії та атеїзму.

  Належить до Української Автокефальної Православної Церкви.

Греко-католицький катедральний собор Святого Воскресіння Христового (єзуїтський костел) 1753 - 1763 рр.

Катедральний собор   Ченці ордена єзуїтів побудували в Станиславові свій костел, який є витвором австро-баварської барокової школи і виділяється чіткою композицією основних об'ємів, пропорційністю в чому простежуються деякі риси класицизму. Стрункий силует головного фасаду доповнюють шатроподібні завершення двох веж, форми яких запозичені з гуцульської деревяної архітектури. Багатий декор інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де розміщені фігури ангелів, святих і апостолів. Будівництво первісного єзуїтського костелу в місті розпочалося в 1720 році, завершилося в 1729 р. - тоді у ньому відбулося перше богослужіння. Технічні помилки при будівництві костелу призвели до того, що з'явились тріщини, які загрожували як самій споруді, так і парафіянам. У звязку з цим в лютому 1752 року костел був розібраний. Причиною незадовільного технічного стану костелу були, як вважають дослідники, його надто неглибокі фундаменти, що не могли витримати ваги самої споруди. Отже костел був розібраний до основи. Нове будівництво було завершене в 1763 році.

  Сьогоднішня споруда катедрального собору має назву церкви Святого Воскресіння, що була головною українською церквою міста Станиславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с.Заболоття на місці сьогодніщньої синагоги.

  Храм реставрувався в 1835р., 1885р., 1995р. і 2003р.
  В 1849 році переданий Українській Греко-Католицькій Церкві; в храмі встановлений п'ятиярусний іконостас.

Залізничний вокзал Івано-Франківська 1866р.

Залізничний вокзал   Залізничний вокзал було збудовано у колишньому місті Станіславові в 1866 році. В будівництві вокзалу були використані елементи мавританського стилю: вузькі напівкруглі вікна, ребристі колони. В цьому ж році була прокладена перша колія зі Львова через Станіславів до міста Ясс у Румунії. Надалі будівництво колії від Станіславова розвивалось в різних напрямках. Так у січні 1875 року був розпочатий рух на Стрий. В січні 1884 року - на Гусятин. З листопада 1891 року - на Вороненку.

Залізничному вокзалу судилось було ввійти в історію електрифікації міста, як першій споруді, яка була освітлена електричними лампами. Роботи по електрифікації проводила відома німецька фірма "Сіменс і Гальске", перші лампи на вокзалі загорілись 13 січня 1897 року.

На той час Станіславів став вузлом, від якого розходились в різних напрямках колії. В 1904 році міська дирекція залізниці знову звернулась до міністерства з питанням про розширення вокзалу. Роботи по перебудові вокзалу були розпочаті на весні 1903 року та закінчені в 1906 році під керівництвом віденського інженера будівництва пана Є. Балдішу. Одночасно рядом з вокзалом будувався будинок залізничної пошти, який в кінці 1905 року був зданий в експлуатацію. Після перебудови вокзалу його вестибюль мав висоту 20 м., в основі 20.5х14.3 м., довжина фасаду 200 м.

Залізничний вокзалБудівля побудована з цегли, в стилі неоренесанс. В плані має форму яка наближається до сильно витягнутого прямокутника. Архітектурним акцентом споруди є великий купол, який видніється з різних точок міста. В перші десятиліття після зведення над куполом була скульптура крилатої богині, яка з часом була втрачена та так і не відновлена до теперішнього часу.

Залізниця починається з вокзалу. Це її обличчя, візитна картка. Без перебільшення можна сказати, що вокзал - це є своєрідна книга давніх та нових сторінок історії, з яких ми дізнаємося про вклад поколінь, їх працю та розбудову, оновлення магістралі в цілому.

  Залізничний вокзалВ 1999 році було зроблено реконструкції головної будівлі вокзалу, посадкових платформ, привокзальної площі. Після чого вокзал набув сучасного та естетичного вигляду: будівля розташована на відстані приблизно 600 м. на схід від вул. Грушевського, та на північ від вул. Лепкого, що є межею історико-архітектурного заповідника міста Івано-Франківськ. Вокзал був наново опоряджений ззовні, відновлені інтер'єри, розширені та вистелені новою тротуарною плиткою посадочні платформи, встановлені сучасні світильники. У відкритті вокзалу, після проведеної реконструкції, взяв участь Президент України Л. Кучма.

Центральний корпус медичного університету (станиславівська дирекція залізниць) 1894 р.

Медична академія   Першим директором Станиславівської дирекції залізниць був призначений шеф департаменту генеральної дирекції залізниць у Відні Л.Вежбіцький 1894- 1897рр., згодом шеф Львівської дирекції. 1897 - 1905 рр. місто збудувало для дирекції колій імпозантну чотири поверхову кам'яницю, яку здало їй в оренду. Будівництво було проведено в неймовірно короткий термін. Воно почате 03.07.1893 р., а вже 01.07.1894р. в суворій відповідності з угодою відбулось урочисте відкриття. Отож, спорудження масштабної кам'яниці тривало менше року - 363 дні. Архітектором кам'яниці був Ернест Баудіш.

Медична академія В 1914 р. сюди перейшов магістрат, а в 1921-1935 рр. у будинку розмістилось управління Станиславівського воєводства, а в 1935 - 1939 рр. його змінила скарбнича палата.

Збудований у неоренесансному стилі, цегляний чотириповерховий, у формі каре, з багатою ліпниною. Перший поверх рустований. Другий і третій поверхи відділені тягами. вікна першого поверху напівциркульні, інші - прямокутні, використані лучкові та прямі сандрики.

Після створення Медичного інституту в 1945 р. (тепер Медичний університет) будинок відданий його головний корпус.

Міська ратуша (обласний краєзнавчий музей) 1929 - 1935 рр.

Міська ратуша   Первісна споруда ратуші була побудована в 1672р. в стилі пізнього Ренесансу і мала вигляд девятиповерхової круглої вежі з камяною основою. Перебудовувалась у 1695 - 1870 роках

  У XVIII ст. підземелля ратуші служило місцем увязнення опришків. Зазнала значних руйнувань під час Першої світової війни. Після відбудови в 1929 - 1935 рр. набула хрестоподібного вигляду (архітектура с.Треля) і зберегла цей вигляд до сьогодні. Вежа, що підіймається з основи хреста і має висоту 49,5 метрів, закінчується своєрідним куполом, що нагадує військовий шолом, який вкритий позолотою і є єдиною цивільною спорудою в європі з таким покриттям.

  Міська ратушаМузей заснований у 1939 році на осенові збірок Покутського музею і музею Гуцульщини в Жабє (Ворохта). У фондах краєзнавчого музею зберігається понад 105 тис. музейних експонатів. Музей щорічно відвідує близько 100 тис. чол. Працюють відділи: історичний, природничий та народного мистецтва. Відділ сучасного мистецтва демонструє розвиток декоративно-прикладних ремесл, а саме: художньої обробки дерева, ткацтва, вишивки, художньої обробки шкіри, кераміки. Краєзнавчий музей щорічно організовує 15 - 20 виставок на історичну та мистецьку тематику.

  15 квітня 1990 р. на ратуші було піднято український національний прапор. Тепер тут розміщується обласний краєзнавчий музей.

Обласна музична філармонія 1891 р.

Обласна філармонія   У 1870 - х роках сформувалася міська площа, названа іменем Міцкевича, яка й досі зберегла свою первісну назву. Спочатку тут був споруджений театр музичного товариства ім.С.Монюшка, який мав великий вплив на історію і культуру українців.

Був оголошений конкурс на кращий його проект. Першу премію присудили якомусь інженеру В.Мілковському. Під час урочистого відкриття театру 29 листопада 1891р. виявилося, що В.Міолковський це псевдонім інженера Ю.Лапіцького, якому вдячні громадяни вручили золотий перстень. Тоді театр мав дещо інший вигляд. Обласна філармоніяА сучасний - з 30-х років ХХ століття. У 1905 році на його сцені виступав театр "Руської (української) бесіди" під керівництвом видатного українського режисера і актора М.Садовського (1856 - 1933), який грав у драмі І.Карпенка-Карого "Бурлачка". У постановці п'єси "Наймичка" глядачі побачили знамениту М.Заньковецьку. У 1928 р. слухачі захоплено слухали пісні та романси у виконанні геніальної С.Крушельницької оперної співачки зі світовим ім'ям. У 1939 р. тут розмістився музично-драматичний театр ім.І.Франка

  У 1980 р. музично-драматичний театр ім.І.Франка одержав нове приміщення, а з цього часу і понині тут розміщується обласна філармонія.

Будинок обласного управління ощадбанку, 1884 р.

Ощадбанк   У 1884 р. на розі вулиць Казимирівської і Рогуського (зараз Г.Мазепи і П.Орлика) відчинив двері новий будинок міської ощадної каси, або як тоді називали "каси ощадності". На момент побудови ця споруда була однією з найбільш імпозантних у місті, за розмірами та архітектурним вирішенням вона поступалась хіба лише ратуші, вокзалу та реальній школі. Сама ж "каса ощадності" виникла ще раніше у 1868 р., швидко розвивалася і вже в 1872 р. зайняла 4-те місце за сумою вкладів серед міст тогочасної Галичини вслід за Львовом, Краковом і Тарнувом.

Успішна діяльність каси дала їй змогу приступити до побудови власного будинку. В 1882 р. був оголошений конкурс на кращий проект, а під забудову закуплений грунт за 8000 ринських. проект краківського архітектора Раймунда Реуса з деякими доробками місцевого будівничого Яна Шпорка послужив основою для будови. Невдовзі виріс двоповерховий будинок приємних архітектурних форм під високим шатровим дахом, покритим різнокольоровою черепицею. Над карнизом головного фасаду була встановлена алегорична скульптурна група роботи Т.Дикаса. Вона складається з чоловічої та жіночої фігури, які символізують працю і ощадливість.

  У 1894 - 1895 рр. будинок був істотно розширений, а на початку ХХ ст. була проведена повна його реконструкція. за 120 років існування будинок свого призначення не змінював. І зараз тут знаходиться обласне управління Ощадбанку.

Пам'ятник Адаму Міцкевичу

Художній музей   Наприкінці ХIX ст. громадськість Станиславова широко відзначала 100-річчя з дня народження видатного польського поета Адама Міцкевича. (1798-1855 р.р.) З цієї нагоди запланували спорудити в місті пам'ятник. Був створений оргкомітет, оголошено збір пожертв. Відбувся конкурс, у якому переміг краківський скульптор Т.Блотницький. Спочатку планувалося реалізувати його проект у Кракові, але австрійська влада на це не погодилась. Тоді було вирішено встановити пам'ятник у Станиславові.

Робота по створенню пам'ятника розпочалась у Флоренції в 1881 році. Скульптор зобразив поета з книгою в руках у хвилину натхнення. Первісна фігура була витесана з італійського корарського рожевого мармуру, важила 8 тонн і мала висоту 2.31 м. На постаменті були вибиті слова на польській мові:"Адаму Міцкевичу в століття від народження - громадяни м.Станиславова. 1898 р." Урочисте відкриття відбулось 29 листопада 1898 року в присутності великої кількості людей.

В 1919 році під час Першої світової війни памятник був пошкоджений. В 1930 році його було відлито з бронзи, спрощено форму п'ядесталу та дещо змінене місце розташування. В 1940 р. польську дошку на постаменті зняли і замінили на нову: "Адам Міцкевич, 1798-1855". В такому вигляді пам'ятник зберігся до наших часів на площі, яка носить ім'я великого поета.

Пам'ятник в честь проголошення столиці ЗУНР в Станіславові

  В 2004 році, в день 85-річниці створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в Івано-Франківську відбулось святкове відкриття пам'ятника в честь столиці ЗУНР. Монумент встановлений перед Будинком правосуддя, де в 1919 році знаходився секретаріат ЗУНРу.

 В чотирьох нішах постаменту автор пам'ятника - скульптор Володимир Довбенюк - розмістив барельєфи видатних діячів ЗУНРу: Євгена Петрушевича (1863-1940 рр.), Дмитра Вітовського (1887-1919 рр.), Льва Бачинського (1872-1930 рр.) і Костянтина Левицького (1859-1941 рр.), а над ним встановив стилізовану фігуру січового стрільця.

  Пам'ятник виготовлений за гроші уроженця села Єзупіль, а пізніше жителя Нью-Йорка Володимира Войцюка. В кінці 1940-х років йому, юному підпільнику ОУН, чудом вдалося спастися від радянських концтаборів. Працюючи двірником у Нью-Йорку, він заробляв гроші на встановлення різних памятників на Батьківщині. Пам'ятник в честь столиці ЗУНР - четвертий. Раніше пан Войцюк профінансував пам'ятник Тарасу Шевченко і Івану Франку в рідному Єзуполі, а також бюст українському пасічнику Петру Прокоповичу в Івано-Франківську.

Темпль (синагога)

Темпль   Темпль - реформістська синагога в місті Івано-Франківськ.

 Ідея побудови темпля в Станиславові виникла в 1887 році серед членів "Суспільство прогресу". Незабаром Олександр Віттельс та Еліас Фішер разом з іншими членами суспільства, організували комітет по побудові синагоги прогресиситів. У 1888 році суспільство домоголося виділення ділянки землі. 20 червня 1895 року в святковій обстановці равин Ісаак Горовиць заложив камінь синагоги. Будівництво продовжувалось до 1899 року. Автором проекту був архітектор з Вени Вільгельм Штясни. Відкриття синагоги відбулось 4 вересня 1899 року в присутності міської влади та віруючих.

  Будівля постраждала під час Першої світової війни, після якої вона була відреставрована. В 1927-1929 в інтер'єрі був виконаний новий розпис, замінений дах. В роки Великої Вітчизняної синагога була в значній мірі зруйнована, після цього знову відремонтована.

  Кам'яна споруда темпля побудована в мавританському стилі з елементами неоренесансу. Вхід в темпель знаходився з західної сторони через хол в головний зал, з трьох сторін оточений галереями для жінок. Головний зал був розрахований на 300 сидячих місць. В східній стіні є апсида, в якій раніше розміщувався старинний синагогольский ковчег. З самого початку на кутах синагоги знаходилось чотири башти, які були прикрашені зірками Давида.

  В 1990-ті роки частина приміщень синагоги була передана міській іудейській общині. Інші приміщення займає мебельний магазин. В стіну будівлі була вмурована плита в память про ОУН-УПА.

Художній музей (парафіяльний костел та дзвінниця) 1929 - 1935 рр.

Художній музей   Архітектори Ф.Корассіні, К.Беное.

 Костел Пресвятої Діви Марії - зразок барокової культової архітектури з деякими рисами Ренесансу, будівничі вбачали художню довершеність споруди в простоті та лаконічності.

  Художній музейУ 1669р. А.Потоцький добився перетворення місцевого костелу на колегіату, при якій почав діяти навчальний заклад - філія Краківської академії. Археологічні обстеження підвальних приміщень ствердили наявність у костелі трьох крипт, де відбулися захоронення представників роду Потоцьких та духовенства. У центральній крипті Станіславської колегіати XVII-XVIII. були поховані представники відомого шляхетського роду Потоцьких власників міста - фортеці. Тут були захоронені: Андрій Потоцький, син Станіслава Ревери Потоцького - засновник Станиславова (помер у 1961 р.); його дружина Анна з Рисінських; їхній син Станіслав - староста галицький; полковник військ коронних (загинув 12 вересня). Художній музей Поруч з костелом у 1744р. збудовано дзвінницю, що мала дзвін вагою понад 2 тонни. У 1962 році радянською владою костел був закритий, а дзвінницю (1963 р.) зруйновано. Повністю відбудовано за старими фотографіями та кресленнями у 2000 р. під час реконструкції площі.

  У 1980 році в костелі був відкритий Художній музей, який налічує тепер понад п'ятнадцять тисяч мистецьких творів.

  Музей є скарбницею образотворчого та народного мистецтва краю. Його фонд представлено унікальними пам'ятками галицького іконопису й барокової скульптури, творчістю класиків західноукраїнського малярства.

Івано-Франківськ
Місцевий час:
23:01, 25.04.2019
Литвин
Марія
менеджер напрямку
тел:+38 067 67 57 715 icq: 622820570
напрямки: Болгарія, Греція, Грузія, Єгипет, Кіпр, Туреччина, тури по Україні, візова підтримка, бронювання турів та готелів
Нич
Христина
менеджер напрямку
тел:+38 032 275 86 02
напрямки: дитячий відпочинок, тури по Україні, екскурсійні тури Європою, лікувальні та паломницькі тури, візова підтримка, бронювання турів та готелів
032 243 77 22
067 671 38 83
79017, м.Львів
вул. К.Левицького,97